У зоні ризику 2. Спадкоємиця

Жодна частина цієї книги Не може бути скопійована чи опублікована без письмової Згоди автора.

Кетрін

Не можна на життя дивитися крізь рожеві окуляри. У цьому я переконалася на власних помилках. Я декілька разів прокручувала в голові один і той самий епізод, який був ніби старою потертою кіноплівкою, яка, дошкуляючи, вертілася по колу! У моїй біографії є темне минуле, яке женеться за мною з дитинства. Не думала, що таємниця родини змусить ще колись страждати. Але це трапилося й стало відліком подій, які сколихнули Нью-Йорк!

Моїм всесвітом, центром уваги завжди були батьки й молодші двійнята Домінік та Джессіка. Родина — це моя фортеця та захист! Якщо вони були далеко від мене за океаном, знала, що ніколи не залишать у біді. Так само, як і я їх! І навіть тоді, коли виросла та вилетіла з родинного гнізда, рідні все одно залишалися для мене головними.

Як говорила моя матір Мелісса Еліт Дельгаро: «Неможливо розпочати нове життя, якщо ти донька наркокартелю!»

Вона намагалася, але…

Вороги з минулого чекали.

Вороги з минулого завдали удару.

Кетрін Корнер загинула разом із матір’ю та батьком. Проте жива Кетрін Дельгаро! І це життя дісталось мені дивом.

Рушійною силою встати на ноги, не лише заради себе та пам’яті батьків, стала боротьба за молодших брата і сестру, а також за жителів містечка Орлине Гніздо в Мексиці. Разом із цим розуміла, що помста може показати іншу життєву дорогу й прийде час, коли доведеться обирати! Але не зараз...

Єдине, що не давало мені за ці сім місяців — двісті чотирнадцять днів — не зійти з розуму, не спустити курок, не піддатися власній темряві, гніву, які з кожним днем і подихом поглинали все більше, — це почуття надії, надії та сподівання на те, що Девід Корнер, батько Домініка та Джессіки, виживе!

Я втратила багато, тому саме життя вітчима, який був хорошим чоловіком для матері та зумів стати моїм батьком, тримало на плаву, не давало впасти в безодню. Тепер втратила навіть це! Мене розривало зсередини, ніби в душі підіймалась лава, яка прагнула вийти назовні та знищити все на своєму шляху.

Вороги позбавили тепла рідних, тому на зміну сльозам прийшла жорстокість!

Френк Герреро зробив перший постріл. Я бачила, як помирає матір, а потім ще один постріл... й Девід упав поряд із мамою!

Здавалося, що разом із ними загинула і я. Але доля вирішила зіграти за своїми правилами! Я була врятована. Врятована, однак із мертвою душею! Я більше не бачила їхньої любові й не бажала проявляти та віддавати свою!

Це стало початком моєї історії, історії, в якій знаю, чого хочу, та не зупинюсь, доки не отримаю бажаного!

Я не обирала такого життя, воно обрало мене. Проте грати за його планами не буду. Доля добряче мене похитала. Настав час для удару у відповідь!

Бували такі моменти, коли від безвиході, страху та нерозуміння, що робити далі й взагалі як жити, моя душа кричала, плакала і бажала спокою. Але з часом сльози висихають, біль притупляється. Ні, не зникає цілком, а залишається та дає про себе знати. З цим болем я стала іншою!

Здавалося, що весь світ повстав проти мене, вважаючи чужою! Життя стало чорною безоднею, яка поглинала.

Та я знайшла сили повернутися! Заради себе та близьких людей. Заради помсти, яка в’їлася у шкіру, пройшлася венами та отруїла серце.

Якби можна було б відключити почуття, емоції, я б це зробила, але... ми живемо не у фантастичному світі. А реалії сьогодення такі, що доводиться боротися навіть тоді, коли тебе вважають зламаною.

Більше не хотіла жаліти себе й бідкатися на долю-злодійку. Якщо судилося народитися в родині Дельгаро, то варто скористатися прізвищем, яке дано мені від народження. Воно має вплив і допоможе діяти рішуче!

Почула, як відкрилися вхідні двері.

— Кетрін!

У відбитті панорамного вікна побачила Матео — тридцяти шестирічного чоловіка, друга родини та рідного дядька по батьківській лінії. Він, коли дізнався про смерть батьків, прилетів у Нью-Йорк та був поряд зі мною, а також забезпечив надійний прихисток Домініка та Джессіки на Кубі після того, як на містечко Орлине Гніздо напав картель Хуаноса. Брат та сестра не хотіли, щоб я поверталася до Нью-Йорка, але я мусила.

Обернувшись, підійшла до Матео й міцно обійняла.

— Я рада, що ти прилетів! — щиро сказала.

Чоловік кивнув. Наливши віскі у стакан, одним махом випив його та присів у крісло.

— Я ледве знайшов тебе! Люди Рамона з першого разу не хотіли мене пускати у твої нові апартаменти! — скривившись, сказав дядько. — Доки їхав із аеропорту, дізнався, що вчора два нічні заклади Герреро згоріли! Добре, що немає потерпілих! Твоя робота? — примружився.

— Як Дом та Джесс? — не відповідаючи на питання, запитала.

— Можеш сама їм зателефонувати, дізнатися, — відповів.