Пастка для серця

Тереза залишилася сама в офісі. Її проєкт «Моррісон-Парк», якому вона віддала всі сили й сформувала відділ, провалювався на завершальному етапі. Тереза не могла собі дозволити розкисати та впадати у відчай, як її колеги, тому трималася рішуче та впевнено, а в самої вже нерви здавали. Шурхіт паперу, ще одна чашка кави й невідомість, чи зможе вона все завершити, обволікала мов ковдра.

На столі завібрував телефон, і Тереза відклала папери. Побачивши, що телефонує Алісія, вона зітхнула й взяла слухавку.

— Що знову?

— Терезо, допоможи…

— Алісіє, чому ти шепочеш? І що ти знову вичудила?

— Я… я зачинилась у туалеті в казино «Роялті»… і програла…

— Це твій черговий дешевий трюк?

— Ні. Сестричко, прошу… приїдь… — схлипнула Алісія. — Я винна невелику суму грошей. Забери мене… будь ласка.

— Скільки? — розгнівано запитала Тереза й почала збирати речі.

— П’ятдесят тисяч…

— Що? — крикнула в слухавку Тереза. — І це, по-твоєму, невелика сума?! — вибігла з кабінету. — Де я тобі такі гроші візьму? Я що, по-твоєму, друкую їх?

— У батька… — прошепотіла Алісія і продиктувала пароль до сейфу.

Тереза стиснула телефон.

— Алісіє… Я тебе заберу. А потім сама приб’ю.

Молодша сестра, двадцятирічна Алісія, за останні кілька років змінилася до невпізнання. Колись тиха, слухняна, трохи сором’язлива дівчинка перетворилася на зухвалу, неконтрольовану бунтарку. Вона з легкістю перечила батькові, кидала колючі фрази Терезі й не зупинялась, навіть коли знала, що йде на відкритий конфлікт. Її поведінка стала непередбачуваною: від демонстративної байдужості до вибухових сцен на публіці. Та скільки би болю Алісія не завдавала, Тереза завжди залишалася поруч. Витягувала її з чергової халепи, мов рятувальний круг із крижаної води: прикривала перед батьком, вигрібала наслідки після бурхливих вечірок, платила борги, які Алісія робила без докору сумління. Часто доводилося забирати її вночі — п’яну, заплакану, а іноді й агресивну.

Утім цього разу все було інакше. П’ятдесят тисяч. Казино. Страх у голосі.

Тереза вибігла з офісу. Думки метались: «Може, збрехала? А якщо ні? А якщо їй справді загрожує небезпека?»

Вона не могла залишити її в біді. Навіть якщо потім знову пошкодує.

За п’ятнадцять хвилин вона вже стояла біля родинного особняка. Будинок виглядав порожнім, батько й мачуха ще з тиждень тому полетіли до Іспанії. Довгі штори, мов застиглі хвилі, колихалися в напівтемряві вітальні. Тереза зайшла, привіталася з охороною і швидко зайшла до кабінету батька. Набравши код до сейфа, перевела подих, і руки трохи тремтіли, коли вона рахувала купюри. На мить вона завмерла, втупившись у пачки готівки. Їй стало гірко й соромно. Це був не перший викуп, але, здається, щоразу вона розраховувалася не з боргами Алісії, а з власною надією, платою за ілюзію любові та поваги, якої, здається, ніколи й не було.

— Останній раз, — прошепотіла сама до себе. — Востаннє я це роблю для тебе, Алісіє.

Гроші вона заховала в клатч і вийшла у ніч.

Казино «Роялті» виросло перед нею, немов палац зі зламаних ілюзій і темного скла. Золотий неон логотипу був ніби закликом програти більше, ніж ти собі дозволяєш. Вона вдихнула й переступила поріг грального закладу. У повітрі смерділо тютюном, дорогими парфумами й безнадією. Повз проходили гравці, обвішані коштовностями, виблискуючи підробленими усмішками й пустими, виснаженими очима. Тереза стиснула руку так, що нігті врізалися в долоню. Серце калатало, не від страху, а від передчуття, як отой останній крок на краю, коли вже знаєш, що земля під ногами от-от зникне. І вона також знала, кому належить це місце. І ця думка лиш додала холоду до її внутрішнього спротиву.

Тереза рушила всередину. Її підбори глухо відбивалися по мармуровій підлозі, але навколо ніхто не звертав уваги, усі були зайняті грою, спокусою і втратою.

— Міс Морган! — почувши чоловічий голос, зупинилася й оглянулася.

Блідий, гладко виголений чоловік у темному костюмі стояв біля входу до одного з бокових залів.

— Пробачте, пане, ми знайомі?

— Йдіть за мною. Ваша сестра вже вас чекає.

Тереза завагалася. Усередині все тремтіло від небезпеки та нерозуміння, що буде далі. Хвиля тривоги сколихнула шлунок. Її пальці злегка здригнулися, стиснувши клатч. Чоловік, помітивши її вагання, ледь нахилився й повторив м’якше:

— Міс Морган… прошу, ходімо за мною.

Тереза важко зітхнула. Щось підказувало їй тікати, але вона все ж зробила крок уперед. І ще один. І піднявшись на другий поверх, озирнулася. У залі стояв густий дим сигар і парфумів, а червоні стіни задимленої зали, здавалося, стискали простір. І саме там, за зеленим покриттям карткового столу, вона побачила Алісію.

Сестра сиділа з опущеною головою, притискаючи до себе блискучу клатч-сумочку. Її блакитні очі блищали чи від шампанського, чи від страху. Хвилясте темно-русе волосся було розтріпаним, а верх сукні був порваним. Тереза стиснула вуста й перевела погляд. Окрім сестри й Грегорі Сандерса, який був власником казино «Роялті», за столом сиділо ще троє людей: двоє чоловіків у темних жакетах, яких вона не знала, й одна жінка з яскраво-червоними губами, яка курила цигарку повільно й зиркала довкола, ніби знімалась у дешевій рекламі.