Пісок крізь пальці

Присвячую всім жінкам свого роду

ГЛАВА ПЕРША

Стара згорблена баба йшла, вірніше, шкандибала селом. Зморшкуваті артритні пальці міцно тримали ціпок. Сиве волосся пасмами стирчало з-під чудернацького капелюха. Майже вицвівши очі нібито шукали щось на дорозі.

З гарного біленького будинку вийшла охайна жіночка. Вона подивилася на бабцю, похитала русявою головою, буркнула щось собі під носа і зайшла знову в будинок.

На останньому осінньому сонці в іншому дворі грілися два товстих коти, а дорідна льоха рохкала від задоволення, риючись в городі.

– А щоб тебе чортяка вхопив! – Гаркнула на льоху молода жінка з вікна будинку навпроти, де в городі хазяйнувала свиня. – Бісове створіння! Зараз я тебе!..

Бабця глянула на молодичку, а молодиця на неї. Їхні погляди зустрілися. Жінка осіклася і зачинила вікно. Стара ледь посміхнулася білими губами, гірко зітхнула і почвалала далі.

Дійшовши до облупленої мазанки, баба зітхнула ще раз і, ледь переставляючи ноги, зайшла в хату. До неї одразу ж підкотилася чорна, як вугілля, кішка.

– Няв! – радісно привіталася кішка з господаркою.

– Чую, рідненька. Одна ти та Цяточка мене люблять. Нікому більш не потрібна стара.

– Няв-няв, – своєю мовою «підтримала» бесіду кішка.

– Зараз Нічка, я тобі молочка наллю.

Стара взяла з причіпку глечик, зняла з нього чистеньку рябу ганчірку і налила в полумисок молока.

– Няв? – дивлячись на бабу, ніби запитала кішка.

– Тобі, тобі, моя хороша, пий.

Нічка підскочила до полумиска, а стара поставила глечик на місце, обгорнувши ганчіркою.

Бабця дійшла до старого панцерного ліжка, з-під пружин якого виднілися старі двері (щоб не прогиналося), поставила біля нього ціпок і, ойкаючи, сіла.

Десь через годину в селі з’явилась молода красива жінка. Вона йшла тією ж вулицею, що й баба. Молода, струнка, красива, наче зійшла з обкладинки модного журналу. Жінка зупинилася біля двору, де весело рохкала льоха.

– Агов! Хазяїне! Є тут хтось?!

На двір вийшла та сама молодичка, що кричала на свиню й уважно подивилась на красуню через низький паркан.

– Чого треба?

– Я здалеку приїхала, можна води?

Молодичка ще раз глянула на незнайомку – майже ровесниця.

– Заходь, хвіртка відкрита. Собаки нема, бо чоловік забрав його на полювання.

Красуня відкрила хвіртку та увійшла у двір.

– Проходь до хати, – запропонувала господиня.

Гостя пройшла до будинку. Хазяйка закрила двері.

– Проходь в кімнату, перепочинеш трохи. Зараз я цю кляту свиню загоню, бо все перериє, і  зроблю чай. Які в тебе підбори величезні...

Незнайомка вдячно скинула взуття й увійшла до оселі. В кімнаті було чисто і затишно.

Посеред кімнати стояв прямокутний стіл зі стільцями, під ногами – м’який килим. Поряд з вікном на тумбочці, дбайливо прикритий вишитою серветкою, був телевізор. В гарнітурі поруч з сервізами стояли флакони з-під використаних парфумів і декілька яскравих коробок з-під них. В червоному куті висів образ Покрови, прикрашений вишитим рушником, по обидва боки від неї були ікони Трійці та Миколи Чудотворця. Гостя перехрестилась і тяжко зітхнула.

– Ах, ти ж кляте стерво! – прикрикнула в дворі на товсту льоху молодиця. – Ось я тобі дам зараз!

Свиня подивилась на неї та весело зарохкала. Господиня взяла її за шию  однією рукою, а в іншій була лозиняка, якою вона смачно огріла льоху. Свиня вискнула на весь двір і сама затупотіла з городу.

– А ну, куди?! – грізно промовила хазяйка. – Додому пішла!

І ще раз тріснула по свинячому боці лозинякою. Свиня заверещала і слухняно побігла до загорожі. Жіночка підперла дровинякою вхід до свинарника і пішла до хати, витираючи руки об куфайку.

Гостя розглядала кімнату, коли з полумисками зайшла господиня.

– Як тебе звати? – жінка розставляла на столі посуд.

– Любою.

– А мене Ганною. Та зніми куртку, не вкраду. У нас тут взагалі нічого не крадуть. Двадцять хат, всі одне одного знають. У багатьох навіть парканів нема.

Люба зняла дорогу шкіряну куртку і повісила на стілець. А Ганна продовжувала клопотати біля столу.

– Сідай ближче, перекусиш, ти ж, мабуть, голодна. Бачу, що здалека. І чого тебе занесло в нашу сторону?

– Та так, є одне діло, – ухилилась від прямої відповіді гостя.