Гортаючи стрiчку

Гортаючи стрічку

1

Понеділок - день важкий, особливо ж, якщо ти працюєш шкільним психологом, і, окрім своїх посадових обов'язків, тобі доводиться бути "старшим куди пошлють"... Адже у тебе уроків немає, тож у будь-який момент  саме тебе можуть попросити підмінити вчителя, котрий захворів, або ж  відправлять вирішувати якісь організаційні питання. Чи, як сьогодні, директор звелить спілкуватися з представником поліції. Можливо, варто взагалі розпрощатися зі школою? Влаштуватися психологом у якийсь дитячий розвиваючий центр, чи - ще краще - відкрити приватну психологічну консультацію? Всі ці думки крутилися в Юлиній голові, поки вона спускалася з другого поверху, де тільки що проводила виховну годину, на перший - до свого  невеличкого кабінету, в якому поміщалися тільки письмовий стіл, шафа, два стільці і вазонок з хирлявим фікусом.

Поліцейський вже чекав на неї в коридорі, дивлячись у вікно на шкільне подвір'я, де бігали і галасували діти. Почувши її кроки, він обернувся. Це був молодий хлопець, можливо, її ровесник, або трохи старший.

- Доброго дня! - привітався він. - Це ви Юлія Миколаївна?

- Так.

- Мене звуть Сергій Ковальчук, я хотів би вияснити дещо про вашу ученицю - ту, яка вчора загинула... Ну, ви, певно, в курсі...

Авжеж, у курсі, про смерть Аліни Марковської сьогодні в школі говорили усі. Адже ця дев'ятикласниця була дуже популярною, вона мріяла стати відомою блогеркою, і увесь свій вільний час присвячувала викладанню фото в Інстаграм та відеороликів на Ютубі. Юля теж була страшенно вражена звісткою про трагічну загибель дівчини.

- Я в курсі, - зітхнула Юля і відчинила двері свого кабінету. - Заходьте, будь ласка.

Вона сіла за стіл, а  Сергій розташувався на стільці, що стояв навпроти.  Він дістав із папки, яку тримав у руках, блокнот і ручку та приготувався записувати. Але що вона могла йому розповісти? Певно, поліція вже володіє всією інформацією щодо цієї справи.

- Розкажіть, будь ласка, чи не було у Аліни останнім часом якихось проблем? Може, конфлікти з учителями чи однокласниками? Або нещасне кохання?

- Нічого такого не помічала, - відповіла Юля. - Коли я її бачила останній раз - здається, позавчора - дівчина вела себе як завжди - була весела, спілкувалася з подругами,  робила селфі. Не схоже, щоб у  неї були якісь проблеми. А чому ви зробили такий висновок? Невже це був не нещасний випадок?

Від директриси Юля дізналася офіційну версію загибелі учениці - начебто вона увечері піднялася на дах багатоповерхівки, щоб зняти прямий ефір та викласти у Фейсбук, але, захоплена процесом зйомки, послизнулася і впала вниз. А телефон з записом цього останнього в її житті ролика так і залишився лежати на даху... На жаль,  подібні трагічні випадки не є чимось рідкісним - не так давно Юлія знайшла в інтернеті статистику,  яка її просто вразила - виявляється, за останні шість років майже триста людей у всьому світі стали жертвами "смертельних" селфі - хтось упав з висоти і розбився, хтось потонув, потрапив під машину чи до лап диких звірів... І все заради популярності та "лайків" у соцмережах!

- Знаєте, Юліє Миколаївно ... Тільки це конфіденційна інформація, я сподіваюся, вона залишиться між нами. Ми знайшли передсмертну записку, написану рукою Аліни. Отже, це не нещасний випадок...

- Нічого собі! - Юля похитала головою - Мені дуже шкода... Підлітки такі емоційні й імпульсивні, вони можуть з якоїсь дрібниці роздмухати цілу трагедію. Але я б не сказала, що Аліна належить до вразливих чи неврівноважених дітей. Вона завжди мені здавалася спокійною, вихованою, вчилася добре, ні з ким не конфліктувала.

- От і її батьки  стверджують те ж саме.  Кілька років тому, коли пішла та мода на "Синіх китів", вони, налякані публікаціями в інтернеті і телепередачами про підлітковий суїцид, моніторили все, що донька викладає в мережі, читали її блоги,  та нічого підозрілого не знайшли, і заспокоїлися. А тут неждано-негадано - така трагедія...

- Так, я  дуже співчуваю її батькам. Але навіть не знаю, чим можу вам допомогти. Хіба що поговорити з друзями  Алінки, можливо, вони щось розкажуть. Проте, ви ж, мабуть, справу і так закриєте. Є передсмертна записка - значить, це самогубство. І на відео, кажуть, видно, що на даху нікого більше не було.

- Ви маєте рацію. - Сергій знову відкрив свою папку і дістав із неї якийсь аркуш паперу. - Але в цій справі є ще один аспект,  про який я не можу не згадати. Ви не могли б обережно, не акцентуючи на цьому уваги, з'ясувати у друзів Аліни, чи не була вона знайома з таким собі Віктором Нечипоренком, відомим  ще як Чорний Ворон?

- Це що, якийсь музикант? - здивувалася Юля. - Ніколи про такого не чула.

- Ні, він письменник. Пише трилери, містику, мабуть, тому й  псевдо таке узяв.

- А  ви підозрюєте, що він якось причетний до загибелі Аліни?

- Ну, його вже ніхто підозрювати не може. Справа в тому, що він також помер, до того ж, на кілька днів раніше, ніж ваша учениця.

- І це теж було самогубство?

- Так. Але хоч таких випадків у  місті трапляється безліч,  мені здається, що ці дві смерті якось пов'язані. Обоє залишили абсолютно однакові передсмертні записки. Вірніше, з однаковим змістом, а кожен написав записку своєю власною рукою, графолог це підтвердив. Вони не могли бути знайомими між собою - жили в різних районах, не мали спільних родичів чи знайомих. Та й взагалі. що може бути спільного в п'ятнадцятирічної дівчинки та сорокап'ятирічного чоловіка?

- Можливо, інтернет-знайомство? Якісь форуми, групи в соцмережах? - припустила Юля.

- Ми саме цим займаємося, але поки що нічого особливого не знайшли. Ніяких точок  перетину між цими двома людьми немає. Тільки ці однаковісінькі записки...

- Раптом  вони обоє прочитали якийсь художній твір і списали звідти ту записку? Або ж знайшли її в інтернеті, і кожен вирішив використати незалежно від іншого?