Помста під гострим соусом

Літо 2014 року

Микола

- Тату, що в моїх словах тобі незрозуміло? Я сказав, що не працюватиму у тебе в банку, мені це нецікаво! Це означає, що я там не працюватиму.

- І чим же ти займатимешся? – батько єхидно посміхається.

Він, як і раніше, не сприймає мене серйозно, чим неймовірно злить. Цікаво, чи до всіх молодших синів у сім'ях таке ставлення?

– Відкрию свій бізнес.

– Ти? На які шиші? І що ти можеш такого вигадати, чого не придумали до тебе? Що ти можеш взагалі? Бігати, плавати та педалі крутити? Ти жодного дня не займався нічим серйозним. Диплом у тебе липовий. Нагадати, скільки коштували твої сесії? Врахуй, я не дам тобі жодної копійки, бо ти все спустиш у трубу. Або ти – в сімейній справі, або йдеш на всі чотири сторони й розгрібаєш свої проблеми сам. Мені набридло розв'язувати їх за тебе! Тому що ти – невдячний!

Бісить! Як же він мене дратує! Чому я маю щоразу вислуховувати це?

- А я не просив за мене нічого вирішувати, це була твоя особиста ініціатива, – огризаюсь, терпець закінчується. – Не турбуйся, у мене є гроші. Якщо не вистачить, то візьму кредит.

- Смішно! Та ти хоч уявляєш, які суми потрібні, щоб відкрити свою справу? Віддавати кредит чим будеш? Знову дупою виляти перед камерою і ганьбити мене?

- Чому ж ганьбити? Робота як робота. І зауваж – раніше тебе все влаштовувало.

- Раніше було раніше! Ти був чемпіоном! Я пишався тобою! І тому терпів усі ці твої зйомки, – він зробив паузу, набрав у груди більше повітря. – Я розумів, що реклама – це вимушений побічний ефект великого спорту. А тепер що? Бігати не можеш, то тілом торгуватимеш? Для цього я стільки бабла викинув на твоє лікування? Срамота!

- Ну вибач, тату, що я більше не чемпіон…

Батько перериває мене і навіть не дає закінчити фразу.

- Бо намагаєшся погано! В усіх бувають травми! І нормальні спортсмени, падаючи, встають, обтрушуються і деруться на олімп далі. А ти здався! Що ти за чоловік такий, якщо, як дівчисько, нюні розпустив і лапки склав?

- Та що ти взагалі знаєш, щоб так казати?

Ця розмова в останні місяці відбувається із завидною постійністю. Ледве стримуюсь, щоб не послати батька і не грюкнути дверима. Тато ніяк не може пробачити, що мені не вдалося повернутись після травми у великий спорт. Вважає, що я мав усі шанси, але злякався, дав слабину, здався і, як наслідок, провалив відбір на чемпіонат.

Знав би він, чого мені коштувало дійти до цього відбору! Як це – жити з постійним болем, на межі божевілля, кожне тренування долаючи себе, закидаючись знеболювальними, які майже припинили діяти.

Отже, я здався! Бо мені вже двадцять вісім. Навіть без травми у цьому віці в спину дихають молоді. І не лише дихають, а й обганяють за багатьма показниками. А я через травму випав зі спорту майже на рік і повернутись на колишні позиції не зміг – поїзд пішов.

Відбір показав, що я не маю шансів, вище голови не стрибнути. Скільки ще я мушу себе мучити, щоб батько це теж усвідомив?

Двадцять вісім – саме час відкрити свою справу. І поза спортом може бути повноцінне життя! У мене є заощадження. В основному це, природно, заробіток від реклами, який так дратує батька. А що в цьому такого? Багато спортсменів живуть коштом виступів у формі певної фірми чи зйомок для реклами спортивних товарів. Це – не викрадені гроші, вони отримані та задекларовані чесно, до речі, на відміну від частини батьківських доходів.

- Я заплатив ескулапам величезні гроші, – голос тата висмикує мене з роздумів, – щоб вони поставили тебе на ноги й повернули до спорту. Від тебе потрібно було зовсім небагато – тренуватися, тренуватися і ще раз тренуватися. А ти що? Як був у дитинстві примхливою дитиною та слабаком, так ним і залишився!

- Я тренувався, але вище голови стрибнути неможливо! Коли ти зрозумієш, що все, я вийшов у тираж? Я дуже вдячний за те, що ти зробив для мене. За лікарів, клініки, операції, за можливість вести нормальний спосіб життя та не почуватися неповноцінним. Хочеш, я поступово поверну тобі гроші, коли розкручусь?

Ледве стримую бажання грюкнути дверима. Але розумію, що проблему це не вирішить. Не хочу сваритися з батьком – я й справді йому дуже вдячний, але не збираюся танцювати під його дудку. А тому щоразу продовжую відстоювати свою незалежність.

- Та не в грошах справа! – тато заспокоюється якось різко. – Добре, я готовий змиритися з твоїм відходом з великого спорту, хоча мені здається, що якби ти виявив характер, то зміг би досягти вершин. Але поговоримо, нарешті, як дорослі люди, як чоловіки.

- Тату, у тебе є Влад. Йому подобається займатися сімейним бізнесом. Він має нормальну освіту, а не куплений диплом, великий досвід успішної роботи. Ідеальний наступник! Навіщо я тобі потрібний? Я ще зіпсую тобі щось і вгоню у збитки.

Я зовсім не такий безнадійний, як думає батько. Але не намагаюся його переконати, тому що так він швидше відстане від мене з банком та ідеєю неодмінно втягнути у сімейну справу.

- Я вчора зустрічався із Кантемировим. Він вважає, що вам з Оксаною настав час визначитися з датою весілля. Скільки можна зволікати?