Казка про заморського принца

Літак, політ — і вона опиниться в рідній країні. Не такій багатій, благополучній, котрої вона заслуговує. Потім кілька годин — і рідний дім у маленькому провінційному містечку, з якого неодмінно треба тікати, якщо хочеш стати успішною людиною.

Це Аліна чула від батьків з дитинства, скільки себе пам'ятала, як і її молодша сестра Алла. І такими їх слова здавались правильними! Аксіома просто! Вчитись потрібно тільки в столиці; професія, безумовно, повинна мати попит за кордоном; заміж — тільки за іноземця; дітей народжувати, тільки коли побудуєш кар’єру за кордоном!

Мати, яка все життя пропрацювала вихователем у дитячому садочку, і батько, завсклад на місцевому заводі, — люди, які виросли з думкою, що все найкраще — виключно імпортне. За будь-яку річ, привезену хоча б із Польщі, готові були віддати все, що мають. А після того, як в гості приїжджала подруга дитинства мами, яка емігрувала в Ізраїль, ще навчаючись у школі, життя за кордоном стало ціллю номер один, нав’язливою ідеєю!

І, оскільки самим з двома маленькими дітьми вирватись куди-небудь за межі країни на постійне місце проживання здавалось нереальным, діяти вирішили через цих же дітей. “Вивчаться, поїдуть за кордон, а там і нас заберуть”, — тішили себе ілюзіями батьки.

Хоч багато хто з оточуючих над ними відверто сміявся, але план активно втілювався в життя. З першого класу Аліні найняли репетитора з англійської мови, в третьому підключилась німецька, а в шостому вирішили, що не буде зайвою і французька. Те ж саме проходила і молодша на два роки Алла. Варто визнати, Аліні все давалось легше, мабуть, відіграло роль те, що вона поділяла погляди батьків. Алла ж, при одній згадці про те, що можливий переїзд кудись далі за обласний центр, впадала у розпач. Але, зціпивши зуби, вбирала знання, за які батьки віддавали величезні, за тими мірками, гроші, жертвуючи ремонтом у будинку, новими речами... А навіщо? Вони ж тут не житимуть! Та й речей звідси з собою не братимуть, от за необхідності тільки й оновлювали гардероб.

Не подіяв на молодшу дочку й відпочинок у Туреччині у дев'ятому класі. Не оцінила рівень життя, чого не скажеш про Аліну. Ось у неї бажання повертатися не було зовсім.

Так… Зате зараз летіла додому з величезним задоволенням і надіями, які чомусь не збулися в іншій країні… Де ж програма дала збій? Начебто все було так правильно, логічно, з розумом.

Керуючись настановами батьків та холодним розрахунком, Аліна обирала в друзі лише найуспішніших людей, зустрічалася лише з перспективними хлопцями… Так, тут був збій на ім'я Валера. "Хороший хлопець, але без майбутнього", — як охарактеризував його батько Аліни. І правий же. Що взяти з нього? Мати — медсестра, батько помер через проблеми із серцем, коли хлопець ще у класі сьомому чи восьмому був. Він і вищу освіту, швидше за все, не здобуде ніколи, не те що зможе забрати в далекі країни!

І все-таки побачення, проводжання додому з ним тривали кілька років. Хоч і не можна сказати, що від великого та світлого почуття. Просто у чотирнадцять років Аліна запала, як тоді казали, на Сашка, хлопця зі школи на два роки старшого. А він до неї виявився абсолютно байдужим. Ось Аліна і вирішила заспокоїти своє самолюбство по вуха закоханим у неї Валерієм.

Чому б і ні, власне? Валера був досить симпатичним, багато дівчат зітхали, дивлячись на нього... Високий, в хорошій фізичній формі, гарний, без шкідливих звичок (воно і зрозуміло, спортсмен), добре вихований. Що їй ще треба? Поки нічого.

Тоді Аліна була впевнена, що всі зізнання хлопця у великому і вічному коханні лише словами і залишаться. Разом із ним, у рідному містечку. На неї ж чекає навчання у столичному універі…

Але, варто було їй тільки скласти вступні іспити, як Валера оголосив, що їде разом з нею! Не вчитися, звісно, ​​працювати, квартиру винаймати. Для них! Ха! Він, виявляється, давно відкладати почав, підробляючи вантажником після занять у місцевому ПТУ… Ну, молодець, але їй така перспектива ніяк не посміхалася, хотілось справжнього студентського життя, свободи, а не орендованої квартирки з Валерою. Та й який сенс?!

А тут ще й так вчасно Артем підвернувся. Популярний у їхньому місті хлопець, син заможних батьків, що саме вступив на факультет міжнародних відносин… Ну, це було точно Аліні ближче до тіла!

Настільки ближче, що вона, ні на секунду не задумуючись, кинула нещасного Валеру з розбитим серцем, і ще влітку перед першим курсом почала фліртувати з Артемом.

Не сказати, що привернути його увагу було простим завданням. Навколо хлопця з гаманцем-самобранкою завжди крутилося чимало дівчат. Але тут Аліні зіграло на руку те, що однією з них була її однокласниця Юля. І як цій тихоні, взагалі, вдалося закрутити з ним?! Звичайно, Аліна Юлі такі питання не ставила, як і не посвячувала у свої плани щодо її хлопця, Артема. Так, ніби від нудьги, напросилася до них у компанію разом із довірливою Юлькою, коли молодь вже вручення студентських відзначала. Ось так, підібравши момент, коли Артем дійде до потрібної кондиції, Аліна і переключила його демонстративно на себе. Юлька пішла додому плакати в подушку, а Артем і сам не зрозумів, як і коли запропонував Алінці зустрічатися.

Артем, на відміну від Валери, віддано в очі не заглядав, порошинки не здував, та й тільки гуляннями за ручку не обмежувався. Вже за кілька днів після тієї вечірки, запросивши Аліну покататися на подарованому батьком авто, поліз під спідницю. Так... Що-що, а перший раз в машині, без елементарного комфорту вона собі точно не уявляла...