Чоловік на 8 березня

Кіра Юріївна стояла серед своєї палати і дивувалася поворотам долі, хоча в її випадку правильніше було сказати – карми. Вона все ще не розуміла, як примудрилася впасти з коня та пошкодити хребет, але чітко пам'ятала дикий біль і той дивний стан, коли перестаєш відчувати тіло.

Дострибалася, називається. Адже її чоловік та батьки ще в молодості попереджали, що колись вона зверне собі шию.

Не послухала.

І що ж тепер? Тепер вона дивилася на власне мляве тіло на лікарняному ліжку з трубками в горлі, оточене апаратами, що підтримували життя в цій аморфній, овочеподібній оболонці. На жаль, інакше й не скажеш – це вже не була Кіра. Жінка завжди дихала життям, горіла очима, купалася в адреналіні та обожнювала рух. Альпінізм, верхова їзда, серфінг, дайвінг – Кіра любила екстрим і бурхливі емоції, нові враження та відчуття захоплення від небезпеки.

Що ж, небезпеки Кирі вистачало з лишком, і страху, і жаху. Тому що вона добре розуміла – хоч тіло її й не померло, але душа вже давно його покинула. І тепер, з усією своєю хваленою хоробрістю, жінка боялася залишити навіть ці білі стіни, хоч і нудило її від них та від лікарні загалом.

- Так, не пощастило, - раптом прозвучав тихий голос жінки, що незрозуміло звідки взялася і тепер дивилася на неї із жалем.

- Таня? Ти? - охнула Кіра і розпливлася в посмішці, хоч трохи заспокоївшись - адже знайоме обличчя, хоч і якесь прозоре. – Як ти? Звідки? Боги, ти теж постраждала? Невже аварія? І що тепер? Куди нам іти? Ти знаєш?

- А це залежить тільки від твого рішення, - спокійно відповіла Тетяна, та сама дівчина, що колись мешкала у сусідньому під'їзді.

- Що ти маєш на увазі?

- Ти ж померла, розумієш?

- Здогадатися не складно, - фиркнула у відповідь Кіра і підтисла губи.

- От і добре, бо я маю для тебе пропозицію.

- Он як… - відповіла Кіра, похмуро дивлячись на співрозмовницю, яка більше не здавалася їй звичайною знайомою, та й взагалі людиною. – Хто ти?

- Правильні запитання ставиш Кіро. З цього і почнемо…

- Магічний світ? Богиня Татіана? Мене перенести в інше тіло? – витріщила очі Кіра і якось істерично засміялася. – Це щось новеньке. І що? Підписати контракт кров'ю?

- Це зовсім необов'язково.

- От і правильно, бо я свою душу нікому не віддам! І не продам! Скільки б ти не запропонувала! Огидна демониця! – кинула Кіра і почала читати молитву, перехрестившись.

- Зовсім неввічливо з твого боку ображати мене. Я ж можу й образитися, - посміхнулася жінка одними губами, а контури тіла раптом стали розмитими і наче пішли брижами.

- А звідки мені знати, що ти – богиня. Може, ти справжнє зло?

- Я присягаюсь силою, що не завдам тобі шкоди і не творитиму зло по відношенню до тебе. Я лише хочу допомогти та отримати допомогу натомість. Мені не потрібна твоя душа та свобода. Мені потрібна твоя допомога. А натомість – ти отримаєш нове життя у новому молодому та красивому тілі з привілеями.

- Ха, я теж можу присягнути в чому завгодно. І хто завадить мені порушити слово?

- Магія, Кіро. У моєму світі клятви силою та клятви крові – священні.

- Нісенітниця! Хіба не ти створила свій світ, якщо він взагалі існує? Напевно, магія підкоряється тобі. Що ж ти за богиня, якщо не можеш керувати своєю силою?

- Я – серце свого світу. Який світ – така і богиня, – посміхнулася Татіана і стомлено схилила голову. – І мені набридло. Ти вперта – це добре, але невчасно. Незабаром прийдуть твої родичі відключати тіло від апарату життєзабезпечення. І тоді ти перетнеш межу, звідки я вже не зможу тебе повернути. Тому…

Богиня не стала більше чекати і марнувати час, різко подавшись вперед і зазирнувши жінці у вічі.

Те, що сталося далі, виявилося одкровенням для Кіри. Вона побачила богиню серед порожнечі, прекрасну, немов сонячне світло, а далі… спалахи сили та зародження світу, створення планети та початок життя, заселення видами та потік часу, що змінює реальність. За секунди перед очима промайнула історія чарівної реальності богині Татіани, прекрасного і просто чудесного світу.

- Невже це правда… – прошепотіла Кіра, не стримуючи захвату.

- Хіба можуть бути ще сумніви, - сумно посміхнулася богиня і показала те, що лякало її саму - майбутнє.

І ось ці знання Кіру серйозно налякали: вона дивилася, як спалахують війни, зникає магія, руйнується світ, і навіть сама богиня перетворюється на сплеск суцільної темряви.

- Тепер ти розумієш? Мені треба зупинити цей жахливий кінець усього сущого, запобігти війнам, задушити їх в зародку! - простогнала богиня, дивлячись Кірі в очі.

- Як я можу тобі допомогти? - видихнула жінка, тепер розділяючи біль Татіани.

- Ти звільниш із полону ув'язненого, викупиш його та подаруєш свободу… він – один з ключів миру на моїй землі…

- Серйозно? І все? Могла б і сама впоратися, – хмикнула Кіра, з відвертим нерозумінням в очах.

- Ні, є ще дещо, - відповіла богиня, різко обернувшись на скрип дверей, що відкриваються, і стукіт каблуків рідні Кіри. – Не встигла… Обирай, Кіро. Часу більше немає...

Охнувши, жінка зі страхом подивилася на свого чоловіка, що ковзнув у палату під руку з сестрою, що вже не стримувала сльози. І простогнала від болю, обіймаючи себе руками та істерично сміючись.

- Так, я згодна. Тільки нехай вони про мене забудуть. Не хочу, щоб моя сім'я страждала.

- Як забажаєш, - кивнула Тетяна і все навколо заіскрилося яскравим світлом…

***

Душа Кіри ніби ширяла в невагомості, скута страхом і занепокоєнням невідомості.

- Не бійся, я тобі допоможу і весь час буду поряд, - прошепотів голос богині.

- Тобто, збираєшся наглядати та контролювати кожен міг крок? – пирхнули у відповідь.

- Саме так, - засміялася богиня, а навкруги раптом усе потемніло.

Наступної миті Кіра розплющила очі, засліплена світлом і яскравими кольорами, кімнату наповнили звуки пташиного співу за вікном… Круглим вікном з гарними важкими портьєрами, у кімнаті з розкішним, королівським оздобленням і навіть з балдахіном на ліжку.

- Це тіло якоїсь імператриці? - посміхнулася Кіра і здивувалася незвично тонкому голосу, до якого, напевне, доведеться звикати.

І помітила свої нові руки без жодної плямки, мозоля чи зморшки, з тонкими пальцями та білою шкірою.

- Це скільки ж їй років? - захоплено охнула Кіра, згадуючи своє тіло. Вона хоч і була жінкою спортивною, але в сорок з лишком такої шкіри вже не буває.

- Більше двадцяти, – відповіла богиня, прошелестівши в голові тихим голосом.

- А ти й справді поряд, - посміхнулася Кіра і сіла в ліжку, спустивши стрункі довгі ніжки. - Таня, не знаю ким була ця дівчина, але якщо її обличчя не як у крокодила, то я тобі до смерті вдячною буду і викуплю не одного чоловіка, обіцяю!

- Обіцяєш? Тоді двох!

- Та хоч трьох, мені то що, - фиркнула Кіра і підвелася, наблизившись до дзеркала.

І ахнула. У відображенні на неї дивилася красуня: молода, висока, струнка дівчина з приємними опуклостями скрізь, де треба, з довгим золотавим волоссям, великими очима, пухкими губками та точеними рисами обличчя.

- Та я просто красуня! - пискнула Кіра і ляснула в долоні, одразу ж помацавши груди і попку. - О, от же вона, молодість! Оце так! Ой, а це що? Ой, а їй не завадить епіляція! Тань, це ж неподобство! Ні, ну троє скасовується.

- Тобто двох ти мені викупиш?

- Та викуплю-викуплю, годі мене смикати!

- Добре, клятва прийнята!

- Клятва? Хіба я клялася?

- Ти дала слово – це те саме!

- Тань, я звичайно все розумію, але мені б ці лісосмугу підстригти, а то можна стрибати на дерева і гойдатися на ліанах.

- Добре, але тоді погодишся на пропозицію короля вампірів.

- Це що за фрукт?

- Неважливо, головне, що ти маєш зробити – погодитися на посаду, яку він тобі запропонує.

- Не повії, сподіваюся?

- Посла до сусідніх королівств.

- Та ну?! Так це ж чудово! Я завжди любила подорожувати та дізнаватися нове! Не розумію в чому каверза? Королівство – людожерів?

- Ні, на мій погляд, ніяких каверз і підступів немає.

- Відповідь справжнього дипломата. Гаразд, погоджуся, але епіляція – довічна!

- Добре, - засміялася богиня у відповідь і відразу виконала прохання.

- Оце інша справа, - посміхнулася Кіра, задерши нічну сорочку і розглядаючи себе. І раптом помітила дивне. – А що це на спині? Тату? Крила? Серйозно? Нічого цікавішого дівчина не вигадала?

- Це не татуювання, - відповіла богиня, поки Кіра розглядала малюнок крил на всю спину, сідниці і до самих щиколоток. – Ти тепер ірлінг, а це – твої справжні крила. На жаль, магія в Кіарі так і не прокинулася і не дозволила їх розправити.

- Хочеш сказати, вони можуть стати справжніми? – витріщила очі Кіра. – І я літатиму?

- Так, якщо твоя магія прокинеться.

- Оце сюрприз так сюрприз! Чекай, ти назвала її Кіарою?

- Правильно.

- Співзвучно, це добре. Не плутатимусь, - посміхнулася жінка і натягнула одяг назад. - Що ж, Таня, давай-но, розкажи мені про цю дівчину. Що ще я маю знати про неї?

- Розказувати довго, краще я покажу, - тихо промовила богиня, а наступної миті, немов у кінотеатрі, перед очима Кіри попливли спогади зайнятого нею тіла…