Дякувати гарбузам

Зал наповнився дзвінким гомоном дітей, які радісно посміхаючись, показували батьками свої гарбузи. Відразу в двох групах завершились майстер-класи. Молодші діти робили осінню композицію з гарбуза, листя, калини, горобини, жолудів, каштанів та іншого природного матеріалу. Старші ж виготовляли з гарбузів прикраси на Хелловін. Вирізали очі, рот, очищали, щоб поставити всередину свічку чи ліхтарик.

Батьки дякували за чудове заняття. І поки Уляна приймала слова вдячності, Наталя готувала довгий стіл до наступного майстер класу. Попереду ще одна група. Вже дорослі. Опановуватимуть карвінг.

Час від часу вона поглядала на дітей, щоб помахати рукою на прощання, але зосереджена була на своєму. Так тривало доти, доки її увагу не привернув голос, який чомусь вирізнявся з-поміж інших. Стояла спиною до того, хто говорив, але завмерла, ледь не фізично відчуваючи, як звуки чоловічого голосу проходять по її шкірі. Здалось? Чи все-таки…

Обернулась, миттю зустрівшись поглядом з тим, кого не очікувала побачити вже ніколи в житті. Віталій. Змінився за дев’ять років, звісно. Став таким солідним… Але Наталя не помилилась, це точно він. І він її теж впізнав.

— Ната! — посміхнувся, зробивши кілька кроків їй назустріч.

— Привіт, Віталій! — посміхнулась і вона.

— Не очікував тебе тут побачити.

— Можу сказати те саме, — засміялась. — Ти і гарбузи… — розвела руками.

— Розумію, — кивнув. — Та чого не зробиш заради дітей? — кивнув на хлопчика й дівчинку, які стояли біля входу, демонструючи одне одному вироби з заняття.

Хлопчик був на майстер-класі у Наталі, а дівчинка в Уляни. Треба ж, діти Віталія… Навіть схожі трохи. Всередині щось аж кольнуло. Він з таким теплом дивився на малечу…

— А тебе сюди яким вітром занесло? Ти ще й, як я розумію, проводила заняття? — дивувався.

— Так, я займаюсь карвінгом і флористикою.

— Ніколи б не подумав. А як же мрія стати бізнес-леді?

Це ж треба! І він про неї багато пам’ятає.

— Мрія мене і привела до того, чим я займаюсь тепер. І магазин на першому поверсі, і ця майстерня належать мені. Ще на четвертому курсі писала курсову, в якій розробляла бізнес-план для магазину квітів. Так занурилась в цю тему, що захопилась флористикою. А потім, вже після університету, коли мала свій квітковий бізнес, почала вчитись ще й карвінгу. Це цікаво. Та й не зайве, коли займаєшся оформленням свят як флорист. Додаткова опція.

— Я був впевнений, що ти досягнеш поставленої цілі, але завжди уявляв тебе серйозною тітонькою в офісі, а не за творчістю, — похитав головою.

— На життєвому шляху іноді бувають незаплановані повороти, — знизала плечима.

Віталій тільки кивнув. І, мабуть, ще щось хотів спитати, та його діти якраз про щось почали сперечатись.

— Радий був тебе бачити.

— І я тебе теж.

— Бувай, — сказав, ніби із сумом.

— Бувай, — тихо відповіла, проводжаючи його поглядом.

Так і стояла, дивлячись на вхід, як заворожена. Така коротка зустріч, а стільки всього в душі сколихнула. Дійсно приємно було побачитись з Віталієм. Завжди згадувала його з особливим теплом. Але й такий гіркий післясмак лишився… Сім’я, діти. Він щасливий. І щасливим зміг стати  без неї. Як він сказав? “Я був впевнений, що ти досягнеш поставленої цілі”. Так і вийшло. Кожен з них досягнув, чого бажав. Наталя мала успішний бізнес, а Віталій, будучи вже реалізованим в професії, ще й сім’ю створив.

Чи відчувала вона заздрість? Ні. Але гірко було, бо він її зміг розлюбити. А вона? А вона навіть через стільки років всіх чоловіків порівнювала з Віталієм.

— Наталко, що сталось? Хто це був? — спитала Уляна, випроводивши останніх учасників майстер-класу.

— Моє перше кохання, — видихнула тихо.

А подумки додала: “Перше і єдине”.

Дорогі читачі, ви любите книги про колишніх, другий шанс, зустріч через роки? Тоді ця історія саме для вас. По-осінньому тепла, яскрава і романтична.

Приємного читання!