Купальска ніч Ніякої магії

«Нарешті відпустка», промайнуло в голові Еріки, яка поспішно поклала чималу валізу до багажника, свого невеличкого компактного кабріолета. Поруч поставила пакунки для трьох діток сестри, та пакунок для Зоряни з чоловіком. Закривши багажник посміхнулася, адже зараз зібралася у село, а не, як зазвичай, на закордонні курорти. Важко зітхнула, Володимир телефоном, пропонував їй разом полетіти у Дубай, але дівчина відмовилася. На це була вагома причина, яка вже місяць не дає їй жити. Від цього на душі осів тягар, почувала частково відразу до себе самої, та намагалася уникати зустрічей з коханим. Він сердився та дратувався. Влаштовував скандали телефоном. Вимагав зустрічей, та Еріка вперто не хотіла ані зустрічатися з ним, ані бачити його, взагалі. Володимир ще та сволота, якби ж знала, понад рік тому хто він насправді, то нізащо б не погодилася на стосунки з ним.

Вона ж без зайвих думок погодилася на залицяння Володимира. Красивий, харизматичний, впевнений у собі, саме цим зачарував Еріку. Навіть не додумалася подивитися на нього інформацію. Сліпо довіряла, бо закохалася по вуха.

Дівчина прогнала невеселі думки геть, та одягла на очі чорні окуляри, аби за ними, заховатися від цілого світу, й зітхнувши подалася за кермо. Та за темним склом не заховатися, бо від себе не втечеш. Вже місяць, як відчувала до себе відразу та огиду.

Завела двигун, та зрушила з місця. Добре, що Зорянка запросила погостювати. При згадці вчорашньої телефонної розмови зі сестрою, посміхнулася. Довго розмовляли, сестра запросила погостювати на тиждень, бо наступної неділі Івана Купала, а у них в селі купальська ніч, це завжди грандіозне дійство. А коли Зоряна дізналася, що Еріка розійшлася зі своїм коханим, то буквально наполягала на приїзді. Мовляв, «Досить паритися у своєму місті, приїжджай, ми хлопа нормального, тобі знайдемо, а то у твої двадцять шість, заміж давно пора.»

Еріка вкотре зітхнула, бо зараз не хотіла нічого. Ще від стосунків з Володимиром не оговталася, хоча розуміла він ще довго не дасть їй спокою. Вже місяць перебувала в шоку, від підлості Володимира, і від цього, сама почувалася останньою мерзотою.

Раптом на панелі, у спеціальному тримачі, задзвонив телефон. Телефонували з приватного номера. Здогадувалася хто це. На кілька секунд закусивши губу вагалася, та все ж зняла слухавку. Ці дзвінки допікали, після них почувалася ще гірше.

—     Еріко, це Оксана!

Дівчина за кермом нервово кліпнула та напружилася. Шалене хвилювання та незручність рознеслися тілом.

—     Еріко, я молю тебе, відчепися від Володимира. Ти ж знаєш, що в нас двоє дітей, а вчора я дізналася, що чекаю третю дитину... — Жінка у слухавці заплакала, та зірваним голосом попросила. — Прошу тебе дай нам спокій.

—     Оксано, я вже місяць не бачилася з вашим чоловіком. — Правдиво зізналася. — Так, він дзвонить мені, вимагає зустрічей, але після першого вашого дзвінка, я більше не бачилася з ним. — Говорила наче на сповіді. — Я ще раз повторюся, я не знала, що Володимир одружений. Як не знала й того, що він депутат.

—     Авжеж, а машина на якій ти їздиш..? Скажи, що сама купила?

—     Сама! — Роздратовано кинула Еріка. — Я купила її ще до зустрічі з вашим чоловіком, і квартиру купила, задовго до вашого чоловіка. Єдине, що Володимир дарував мені, це ювелірні прикраси.

—     Я тобі не вірю! — Випалила Оксана.

—     Це ваші проблеми, — сердито кинула дівчина. — Я отримую зарплату по кілька тисяч в іноземній валюті, тож можу собі дозволити, купити все сама.

—     Ким потрібно працювати, щоб отримувати таку зарплату?  Хіба, що спати з чужими чоловіками?!! — Фиркнула співрозмовниця.

Еріка зітхнула. Знала, що може оправдовуватися, але тут її провина є, і край. Хоча висловлювання жінки, принижувало.

—     Оксано, я програміст, а не утриманка.

Жінка у слухавці схлипнула, і знову просила.

—     Еріко, якщо Вова не з тобою, то з ким? Його як і раніше немає в дома. У нього продовжуються відрядження, повернення додому посеред ночі, а ще, він надто злий та агресивний. Якщо він не з тобою, то де ж він? Я ж просила тебе не розповідати йому про мої дзвінки... — Жінка знову плакала.

Нерви здавали, Еріка розуміла, що Оксана їй не вірить, на мить відкинула голову на спинку сидіння та закрила очі. Почала машинально притискати педаль газу до підлоги.

Глухий удар та різкий рух тіла вперед, змусили отямитися. Відкрила очі, погляд втупився у кермо, за кілька сантиметрів від поверхні. Ще раз кліпнула. Розуміла, що від зіткнення з кермом, її врятував пасок безпеки. «У, що ж я врізалася?». Перше, що промайнуло в голові. Повільно сіла, Оксана щось говорила у слухавці, але її практично вже не чула. Ще раз кліпнула, картина перед очима повільно фокусувалася. Капот її машини щільно притиснувся до велетенського білого позашляховика.

Шалене хвилювання паралізувало тіло, по венах пробігся холод. Потягнулася до телефона, аби завершити розмову, та рука помітно тремтіла. Відчувала як тіло сковує слабкість. Коли ж побачила, що з позашляховика вийшов здоровань, і з роздратованою гримасою сунув до неї, злякаоася. Хотіла заблокувати дверцята, та тіло її вже не слухалося. Не могла навіть поворухнутися.