Шахрайка в мережі

Захід сонця розмалював небо червоними барвами, розквітши горизонт кривавими тонами. Далеко, майже біля самої лінії красувалися синьо-червоні відблиски чорного моря. Він стояв біля вікна своєї квартири на дванадцятому поверсі і дивився в далечінь, схрестивши руки за спиною. Високий, худорлявий, з чорним волоссям і уважними карими очима. Погляд цих очей, здавалося, вдивлявся набагато глибше за красу західного неба Одеси.

Біля широкого панорамного вікна стояв мольберт із першими начерками. На полотні вгадувалися риси дороги і рідкісного чагарника, що зростав з обох боків. Легкі нариси, які він міг у два рахунки стерти, або перетворити на щось інше.

Пальці схрещених рук постукували один по одному, наче лапи великого жирного павука. Фігура художника, що стоїть біля вікна в променях заходу сонця, виглядала гротескно і нескладно. Злегка згорбившись, він не ворушився, наче манекен.

Джон Блейз, людина, яка раніше носила ім'я – Євген Жиров. Але це було дуже давно, зараз Джон був відомим художником. Картини Блейза хоч і мали дуже широку популярність, але вона була виключно похмурою. Настільки похмурою, наскільки може бути похмурим похорон коханої людини, яка раптово пішла з життя. І зараз Джон стояв і розмірковував.

Нове замовлення йому відверто не подобалося. Художник не міг пояснити чому, але не подобалося на інтуїтивному рівні. Так, за такі картини платили величезні гроші. Але...