Правила виживання

Стеф

Я ненавиділа оточення, в якому жила. Хоча ні, правильніше буде сказати: оточення, у яке мене затягнув батько. Перед виборами він раптом згадав, що має доньку. Здається, якби не його піар-менеджер, то він би й не задумався, як поживає його дитина після смерті матері.

Окей, я вже не дитина. Мені вісімнадцять. Як каже наша служниця Єва, ідеальний вік, щоб насолоджуватися життям. Поки що мені тієї насолоди пізнати не довелося. Думала, вона прийде разом із грошима, але ні… щось пішло не так.

— І де тебе чорти носять? — прошипіла я у слухавку до свого друга Діми. — Тут купа народу!

— Чудово! — вигукнув той. Здавалося, він стояв десь біля динаміків, бо я насилу розчула його голос. — Зустрінемось біля басейну. Я тебе знайду.

— Добре…

Стиснула пальці у кулаки. Якого біса я погодилась на пропозицію Діми піти на вечірку? Це не моє місце. Тут забагато людей. Смердить алкоголем і травою у перемішку з дорогими парфумами. Та й взагалі розкішний маєток, який скидається на музей доби Ренесансу, під загрозою бути зруйнованим натовпом неадекватної молоді.

Намагаючись, не торкатися людей обабіч себе, я протиснулась до басейну. Діма казав брати купальник, але то вже було б занадто. Я б все одно не приєдналась до того дійства, що відбувалося у воді. Якісь дикі танці на межі з оргією. Гидота.

Мабуть, я просто зануда.

— Ось, де ти! — Діма обійняв мене за талію та поцілував у щоку. — А я вже побоявся, що втекла додому.

— За крок до цього.

— Не вигадуй. Ми просто зобов’язані як слід потусити перед початком нового семестру!

— Ти ж усе літо саме цим і займався.

— Я — так, а ось ти, — ткнув у мене пальцем, — ні. У тебе тотальний недогул.

— Недогул?

— Так. Це мій тобі діагноз. Тому розслабся, познайомся з кимось, утни щось шалене… Тобі це потрібно.

— Не впевнена, що мені потрібно саме це, — я покосилась на хлопця з дівчиною, які настільки сильно присмоктались одне до одного, наче намагалися дістати язиками до шлунку. — До речі, чия це вечірка?

Діма відвів погляд, і я відразу зрозуміла, що його відповідь мені не сподобається.

— Домініка, — видихнув. — У нього сьогодні днюха.

— Ніка Соляра?

— А ти багато хлопців з таким дурнуватим іменем знаєш? Звісно, Соляра.

Я подумки обматюкала друга. Якби не велика кількість свідків, то зробила б це вголос. Але не варто руйнувати репутацію хорошої дівчинки, яка так необхідна моїй новій родині. Чорт забирай, інколи так важко вдавати з себе іншу людину.

— Ти з глузду з’їхав? Чому не попередив? — розвернулась, щоб піти, але Діма спіймав мене за руку.

— Гей, постривай! Розлютилась, бо не купила подарунок? Забий, я теж з порожніми руками.

— Та який подарунок? Просто його батько… — озирнулась по сторонах, аби переконатися, що нас не підслуховують. Насправді всім було байдуже. — Його батько — головний конкурент мого. І в бізнесі, і в політиці. Якщо вдома дізнаються, що я тусила…

— Не дізнаються! Заспокойся. Просто Нік влаштовує найкрутіші вечірки, я б собі не пробачив, якби не зводив тебе бодай на одну з них… — раптом Діма угледів свою одногрупницю, і його інтерес до мене різко знизився. — Сорян, маю бігти.

— Що? Ти мене кинеш?!

— П’яна Вероніка — шанс, на який я чекаю останні пів року. Буду повним лузером, якщо не скористаюсь цим моментом.

— П’яна Вероніка тобі важливіша за подругу?

— Не важливіша, але подруга не зробить мені того, що Вероніка. Про неї такі легенди ходять. Кажуть, вона може…

— Не хочу це чути! Реально, припини. Коли ти почнеш думати не тільки про секс? — зітхнула я.

— Ніколи. Мені ж доводиться працювати за двох. Намагаюсь надолужити твою цнотливість, щоб у нашому тандемі панувала гармонія.

— Як благородно з твого боку! Дякую за самопожертву.

— Завжди будь ласка. Все, я пішов! — Діма підморгнув мені. — Розважся, Стеф.

Я з останніх сил боролась з бажанням плюнути на все та змитись. Стримувало тільки усвідомлення того, що вдома доведеться спостерігати ненависну пику махучи. Якщо обирати між п’яними однокурсниками та нею, то краще вже перше. Напевно.

Вирішила чогось випити, від спеки аж першіло у горлі. Найлегшим з того, що було біля бару, здалося шампанське. Зрештою, що може статися від келиху ігристого? На смак нічого. Я залпом випила один та узяла наступний.

Нарешті діджей поставив більш адекватну музику. Мені навіть почало подобатися. Та й взагалі з кожною хвилиною ставало все більш комфортно. Я розслабилась, почала посміхатися та сміятись. Втратила пильність настільки, що дозволила якомусь незнайомцю облапати себе під час танцю, а зазвичай це було для мене табу. Пити хотілося усе більше. Попри увімкнені кондиціонери, мені було настільки жарко, що не вистачало повітря.

Голова пішла обертом. Перед очима з’явилися мушки, а люди довкола почали двоїтися. Зі мною явно було щось не так. То хотілося сміятись, то я ловила себе на думці, що за крок до істерики. Згодом ще й нудити почало. Чудово відірвалась на вечірці, нічого не скажеш.

Мені треба було прилягти. Десь у тихому місці. Буквально на кілька хвилин — перевести дух перед тим, як викликати таксі додому. Пробираючись крізь спітнілі тіла, я насилу дісталась другого поверху. Там було значно тихіше та просторіше. Почала смикати двері спалень, сподіваючись, знайти кімнату, у якій вдасться перевести дух. Ідеально було б прийняти холодний душ…

Нарешті одні двері мені піддалися. Я зайшла всередину напівтемної кімнати, відразу зачинила за собою. Повільно сповзла до підлоги, видихнула. І тільки тоді зрозуміла, що я там не одна.

Я потерла очі, в надії, що картина перед ними — це лише черговий вибрик фантазії під дією того лайна, що було в моєму напої. Марно. Треба було брати себе в руки. Що є сили тікати звідти, поки мене не побачити. Можливо, так вдалося б уникнути купи проблем. От тільки тіло мене не слухалося. Ноги здавалися ватними, ніяк не виходило піднятися. А коли я нарешті підвелася, то наробила стільки шуму, що просто не могла залишитися непоміченою.