Я Ти і клуб твоїх колишніх

Гоґворт - місце, яке здавалось було для тебе домом, місцем де царює зашиток та спокій. Стало місцем, яке ти терпіти не можеш, як і самих людей, яких ти там постійно бачиш.Саме така доля спіткала юну Тасю, дівчину-слизеринку, яка так прагнула звичайного життя, як і у всіх учнів школи чаклунства. Але давайте про все по порядку. Починається все в хатині одного заможного подружжя, де саме і проходить дитинство дівчини. Говард та Дженні Еванс - так їх звали, не являються біологічними батьками дівчини. Про, що сама Тася дізналась вже в сім років, під час чергової сварки.  * * *Тася стояла посеред вітальні, неподалік уламків розбитої вази, тремтячи від плачу. Прийомні батьки нависли над нею, сварячи її за те, чого вона навіть не робила. - Я не розбивала вазу! Це зробив Тео! - плакала Тася, тручи маленькими кулачками, червоні від сліз очі.- Тася, ти ж знаєш, що Тео маленький, він ще навіть не вміє ходити! Як він міг по твоєму розбити вазу?! - сварив її прийомний батько.Двохрічний Тео на дивані, запхинькав від підвищеного тону його батька.- Не треба нас обманювати! Ваза впала не сама! Ти її розбила! - приказувала і собі прийомна матір, беручи сина на руки, щоб заспокоїти.- Ти ще така мала, а так казочки добре складаєш і не соромно тобі? - глузував Оскар, найстарша дитина в сім'ї, якому на той час було 12. - Але ж Роуз бачила! Тео плакав і кинув машинкою у вазу і вона впала зі стола! Роуз бачила як... - ще більше розплакалась Тася. - Мамо! Тату! Це Тася розбила! Вона штурхнула вазу! - перебила дівчинку, восьмирічна Роуз, яка сиділа у кутку граючись Барбі. - Ха, ха, ха-ха, ха! Ти тільки ходяче нещастя! Все ламаєш! - насміхались десятилітні близьнюки Мія та Ліям. - Ми зробили велику помилку, що приняли тебе! Тепер мусимо розплачуватись! - гримнув на Тасю, злий Говард. - Якби тебе одного дня, нам не підкинули під двері, ми б не мали стільки проблем! Самі винні, що були занадто м'якими і жалісними! - дорікнула Джейн, заколисуючи вже сплячого Тео на руках.   * * * Бідолашна Тася ніколи не відчувала батьківського тепла від своїх "названих" батьків. А її не рідні брати та сестри постійно над нею знущались. Життя в хатині Евансів було для неї туртурами. Дівчинка постійно мріяла, що коли подорослішає, стане повнолітньою покине цей дім аду. Тому постійно себе підбадьорювала словами на кшталт "Прийде час і я покину цей дім назавжди, лиш треба трохи зачекати та потерпіти". І це сталось навіть швидше, ніж Тася очікувала. Одного разу через місяць, як їй виповнилось одинацять, вона нарешті покинула дім, який був їй так не милий.