Знову ми

Буває таке, що здається твоє життя іноді може перевернутися з ніг на голову, і усвідомлення може не відразу до тебе прийти, але ти це розумієш, по ходу дій, сприйняття та відчуття всього того, що щось відбувається. І чи змінюється це на краще або на гіршу завжди вибирати тобі. Адже Коли ти начебто живеш звичайним життям, живеш за якимись стандартами, вигаданими не тобою, а суспільством - у якийсь момент твого життя починаєш розуміти, що таке не вписується в твої рамки, що ти не можеш продовжувати пливти за течією і ти намагаєшся змінити всі ці стандарти, щоб зрештою змінити себе і своє життя.

***

На вулиці була тепла, але при цьому свіжа погода, сонце світило яскраво, проникало в кожну клітину тіло і наповнювало його новою силою та енергією. Завжди коли приходить весна, з'являється відчуття, що твоє життя ось ось і повинно змінитися, має наповнитися фарбами, новими ідеями, думками. Ніби ти наповнюєшся цією перевагою в коло , коли кожен бутончик квіток наповнюється , бере все з цього періоду і зрештою розквітає, поширює запах прекрасного, свіжого, нового.

Я йшла після раннього ранкового тренування з йоги, на годиннику було близько десяти. Прокручувала в голові плани на сьогоднішній день, адже в моєму житті останнім часом все відбувається за розкладом. Щоранку я розписувала свій день, по годинах, по хвилинах, по секундах. Так простіше контролювати себе і своє життя і так само продовжувати жити за стандартами, які надумано суспільством.

По дорозі я швидко зайшла у свою улюблену кав’ярню, яка знаходилася зовсім поруч із моїм будинком. Варто було лише перейти дорогу — і я одразу опинюся біля свого дому.

Я взяла лате із солоною карамеллю та пару дієтичних батончиків.

Бариста в цій кав’ярні дуже приємна й добра дівчина. Її звати Адель. Вона завжди виглядає такою радісною, ніби в її душі ніколи не буває поганого настрою. У неї великі красиві блакитні очі, світле й витончене обличчя, така ж тендітна фігура, пухкі губи, злегка зволожені блиском. Брови густі, у вухах завжди великі кільця, а волосся вона постійно збирає у високий хвіст. Волосся в неї такого кольору, як у Рапунцель із мультфільму — таке ж золотисте й красиве.

-Дякую, - промовляю їй я, і вона одразу ж усміхається.

Вона простягає мені мою каву. Я забираю її й уже збираюся йти, тому що далі за планом у мене співбесіда.

На носі співбесіда в одній із великих будівельних компаній — на посаду дизайнера інтер’єру.

Це те, про що я завжди мріяла і до чого наполегливо йшла. Ще з самого дитинства мені подобалося облаштовувати все в будинку, підбирати красиво поєднані між собою речі, затишні шпалери, меблі. Але грошей у нас не завжди вистачало на мої бажання та захоплення.

Та в дорослому житті цей інтерес нікуди не зник. Я й далі продовжувала займатися улюбленою справою. Спочатку просто підробляла асистенткою, спостерігаючи за кожним процесом, вивчаючи всі деталі й дедалі більше занурюючись у цю професію.

І що більше я дізнавалася, то впевненіше почувалася.

А якось, коли ми були на черговому об’єкті разом із головною дизайнеркою інтер’єру, я проявила себе, і це дуже вразило керівницю. Так я поступово піднімалася сходинками кар’єрної драбини — від молодшої дизайнерки Junior до дизайнерки середнього рівня Middle.

І до двадцяти п’яти років я вже могла стати успішною головною дизайнеркою інтер’єру.

За рекомендацією Джозефіни, моєї керівниці, моє резюме направили до компанії «Imperium Stroy» — однієї з найбільших будівельних компаній, яка ледь не посідає перше місце на ринку.

Тому сьогодні для мене дуже важливий і хвилюючий момент. Я маю бути максимально готовою, щоб не осоромитися.

Коли я вийшла з кав’ярні, в обличчя повіяв легкий вітерець, який змусив мене трохи підбадьоритися.

Я попрямувала до пішохідного переходу, щоб перейти дорогу до свого будинку. Тут рідко їздили машини, тому я йшла, так само продовжуючи прокручувати в голові сьогоднішню співбесіду: що і як говорити, як правильно поводитися, чим зацікавити роботодавця, щоб точно отримати цю посаду.

І поки я йшла, перебираючи в голові всі можливі варіанти, звідки не візьмись з’явився мотоцикліст.

Він летів на шаленій швидкості.

Я навіть не встигла оговтатися й швидко відреагувати.

Раптом я завмерла на місці від страху.

Від такого страху, коли ти просто не можеш зробити жодного руху. Ніби тебе облили крижаною водою, від якої кров починає холонути у венах. Серце калатало з шаленою силою, у скронях різко застукотіло, а у вухах почав лунати дзвін.

Я повернула голову до байка, що стрімко наближався, і вже готувалася до найгіршого.

У цей момент у голові не було жодної думки.

Наче вона раптом стала порожньою.

Ось і все…

Як у фільмах.

Різко. Без попередження.

Саме в такі моменти життя перевертається з ніг на голову.

Не буде красивих історій про кохання.

Не буде щасливих моментів.

Сміху.

Радості.

Насолоди цим світом.

Нічого.

Лише порожнеча.