Залиште це профі

— Що потрібно сказати?

А що потрібно?! Все по чесному: він мене образив я кулаком в ніс.

— Він пелший почав.

Перший! Перший! Перший!

Бліна, ну чому я не можу сказати вголос "р". А цим бовдурам тільки б покепкувати.

Ображено надуваю губки.

— Аріно, ти ж не хочеш, щоб я зателефонувала мамі?

Вчителька... вона завжди така. Я тільки два місяці ходжу в школу, а вже її ненавиджу.

Іноді думаю, що хресна має рацію, і краще відразу вийти заміж.

— Я не буду вибачитися, — відвертаю голову.

Бліна. Хто взагалі її просив повертатися швидше?

— Вона не вибачиться, бо не вихована, я сам чув. Так її тато сказав. Тому й кинув її.

— Не плавда! Це ми його покинули!

З усієї сили стаю на пухку ногу однокласника й біжу геть.

Так болить сердечко і сльози вже течуть.

— Бовдул! — бурчу під ніс.

Він не знає! Ніхто не знає, як тато ображав маму! Я бачила, все бачила!

Забігаю в спортзал і присідаю на лавочку.

Витираю рукавами сльози.

— Ми самі пішли від тата.

Опускаю голову на коліна.

Спочатку я трішки сумувала, але тепер радію, що мама знайшла інше житло і вони більше не сваряться.

В мене добрий тато, справді, але коли вип’є…

Того дня він прийшов до школи й від нього дуже погано пахло. Він кричав на вчительку, а в кінці сказав при однокласниках, що я така ж, як мама не вихована і він більше не може нас терпіти.

Після того випадку мене всі обходять стороною. Мало було кепкувати з “р”, ще й це додалася.

Швидко витираю сльози. Не хочу, щоб мама побачила мене заплаканою.

— Пливіт, мамі, — усміхаюся.

Зістрибую на ноги й одразу обіймаю за талію.

— Ходімо додому.

Гладить по голові.

Вона засмучена, по голосі чую.

— Щось сталося? — підіймаю голову.

— Сонечко, нам знову потрібно шукати житло, — присідає навпочіпки. Якось дивно посміхається, але я бачу на її очах сльози.

— Мамі, це челез тата? Тому що він вчола кличав під двелима квалтили?

Зітхає, але посміхається.

Так і знала.

— Мамі, — кладу руки на її щічки, — в нас все буде добле. Ти сама казала, що я твоє сонечко. І я буду світити нам дологу.

Вона знову засмучена.

— Звісно ти моє сонечко. Проте можливо нам доведеться змінити й школу.

О, дякую святі яйця! Це чудовий подарунок.

— Я не плоти, — трясу головою.

— Моє золотко.

Поправляє мої кучері.

Ненавиджу коли так роблять… Ніби я мала дитина, а мені вже сім років, між іншим. Але мамі цього не кажу, вона і без того постійно плаче. Дивиться в телефон і плаче.

Декілька раз я намагалася подивитися, але не знаю паролю.

— Ходімо, нам ще валізи пакувати.

Моя мамі найкраща.

Мені подобається її так називати. Не так, як всі.

Обіймаю за шиї міцно-міцно.

Болить серденько. Важко дивитися, як вона тримається, з усіх сил намагається бути сильною.

Хресна Вірун, завжди каже, що я повинна бути чемною і не засмучувати матусю.

Я сама це розумію, але через таких бовдурів як Івась, я роблю погані вчинки.

Добре, що мама не прийшла раніше і…

— І сьогодні ти покарана, ніякого комп’ютера, я все бачила.

А ні, таки побачила, тому й засмутилася.

Приїхавши додому відразу дістаю свою валізу. Збираю речі й викочую її в коридор.

— Я готова. А куди ми їдемо?

— Поки не знайдемо житло поживемо у Вірун. Сподіваюся,  не довго, — з іншої кімнати показується валіза, а за нею і мама.

Ура! Обожнюю хресну. Вона все-все на світі знає і головне вміє зберігати таємниці.

Десь через годину ми вже були в хресної. Вона живе в невеличкому будиночку за містом.

Тут круто, особливо літом.

— Привіт, моделька! — розціловує мене від підборіддя до чола.

Це найнеприємніший момент, але я готова перетерпіти. Вже хочу почути її наступну життєву історію.

Коли я ще ходила в садочок Вірун часто забирала мене, бо мама працювала, а батько…

Тепер треба пережити допит.

— Як школа? — підіймає на руки.

Як їй пояснити, що я вже велика і мене не потрібно носити на руках.

— Хлесна, ти сама кажеш, що галних дівчат маю носити на луках хлопці, тоді чому ти постійно носиш мене?

Схрещую руки на грудях, випнувши нижню губу.

Це неподобство!

— Все вірно, а поки в тебе немає кавалера, носитиму я.

Знову цілує.

— Освяті яйця! — підкладаю долоню під підборіддя. Закочую очі до неба, тяжко зітхаючи.

— Це що ще за яйця? — регоче.

— Як?! Ти не знаєш, що є святі яйця?

Підкидаю вгору брову.

Душиться зі сміху.

— Вілун, святі яйця — мій талісман, вони завжди мені допомагають. В мене є два делев'яні, мама плидбала на линку й одне, — підіймаю пальчик догори,  — сплавжнє. І воно не псується, бо злоблене на пеледодні Пасхи.

— А-а, ти про ті яйця! — знову регоче.

— Звісно, а ти за які подумала?

Щось вона від мене приховує і я буду не я якщо не дізнаюся.

— Мамі, а ти завтла плацюєш? — кладу підборіддя на плече хресній.

— Так, пів дня.

Круто! Значить я буду з Вірою.

Може чогось цікавенького розповість.

Вона знає мега круті історії.

— Ти йди розклади речі, а я з мамою поговорю на кухні. Тільки не підслуховувати! — ловить за носика, боляче стискаючи.

Так завжди. Як тільки діло до розмови я повинна йти геть.

Тягну валізу за собою й відразу звертаю в кімнату. Я вже знаю яка моя, ми тут не вперше.

Кидаю речі на ліжко і тихенько підходжу до дверей. Легенько відчиняю, щоб не скрипіли. В цьому будинку всі двері скриплять, хрещена каже, що так задумано, вони “співають”.

— Ксюню, не плач.

Хрещена обіймає мою матусю.

— Подумаєш, знайдемо нову квартиру.

— Знаю, але я вже не можу Аріні в очі дивитися. Вона ніби розуміє і водночас дивиться на мене жалісливими очима. Серце крається, ще й Вадим…

— Що знову хоче цей мерзотник?

Чому в нас так? Чому мій тато не любить маму? Ображає її, вона ж хороша.

— Гроші, що він може хотіти. Вже рік як ми розлучилися, а він до сьогодні псує нам з донькою життя. Ще й в школу припхався, я випадково сьогодні почула.

Повертаюся до кімнати.

Сльози знову котяться щоками.

Я дуже хочу, щоб моя мама була щаслива. Не плакала.

Але як це зробити не знаю.

Вмиваю обличчя у ванній, щоб дорослі не побачили, що я знову плакала, інакше зрозуміють, що все чула. Перевертаю валізу й одним рухом все втрамбовую в шафу.

Одягаю капці й сміливо виходжу на кухню.

Немає нікого, тільки мамин телефон лежить на столі й світиться — розблокований.

Оглядаюся по сторонах — чисто.

Швиденько вивчаю картинку на екрані: моя матуся, весела й усміхнена обіймається з незнайомим чоловіком і напис: “мій Ян”

Так, а це вже цікаво!