Блондинка для байкера

Міка

Їду і замислююсь: а чому саме я? Це ж могла бути якась інша дівчина, але ж ні, саме так мало статися!

Неминуче, загадкове, повчальне і таке екстравагантне майбутнє, навіть для теперішньої мене!

Але ці думки є зараз, а не тоді, у такому недалекому минулому.

Як думаєте: якби я знала, як все складеться, чи змінила б щось?

Ні! Однозначно, що ні! Я багато чому навчилася, багато чого переосмислила, отримала і нарешті знайшла себе. Тепер я знаю, чого хочу.

Я стала сама не схожою на себе… Я змінилася!

— Цим усім я зобов'язана тобі, Даніель, — сказала вголос і посміхнулася.

Початок усьому

Ох! Початок літа, погода просто кайф.

Для мене це звичайний робочий день, ну, принаймні, я так вважаю.

Я не рання пташка, тому, як завжди, прокидаюся лише за годину до початку роботи. Є таке правило у лінивих людей — "полежати п'ять хвилин". Воно саме про мене. Я ним рідко користуюся, але є такий грішок за мною.

Ось так згрішивши, я мало не проспала все на світі, тому довелося швидко збиратися на роботу, адже часу мало.

Рятує те, що моя квартира недалеко від роботи. Пішки йти близько десяти хвилин.

Забігши на роботу, я вітаюся з дівчатами, надягаю халат, міняю взуття на робоче та вмикаю чайник, щоб зробити каву. Він — мій наркотик, обожнюю цей напій.

— Дівчата, кому чай, а кому кава?

— Мені зроби чай, — відповідає Аня.

— А мені давай кави, — це вже був голос нашої головної Олесі.

Поки чайник закипає, я йду вмикати свій комп'ютер.

Вгамувавши своє бажання кавою, з чистою совістю приступаю до роботи.

Професія фармацевта мені завжди подобалася, ніколи не шкодувала, що пішла вчитися туди.

Хоча ні, брешу! Жаліла один і єдиний раз, коли проходила стажування. Ох і нелегко тоді було!

У коледжі нас навчали багато чому, але не тому, що потрібно. Насправді, тобто в аптеці, все інакше: діючі речовини, групи препаратів з тисячами назв, різноманітні БАДИ, настоянки, величезний вибір косметики. Та й не треба забувати про різні препарати для дітей... а вмістити це все у свою голову за короткий проміжок часу практично неможливо.

Скільки разів я плакала у аптечному туалеті! А скільки в мене було стресів. Чи не згадати! Але зрештою я впоралася. Знайшла в собі сили і місце у своїй голові, щоб все запам'ятати і розкласти по поличках. А тепер цими знаннями вміло користуюсь.

Якщо зважити на те, що фармація є прибутковим бізнесом, то не дивно, що зараз є досить велика кількість новинок та аналогів різних препаратів. Часто ми відвідуємо конференції, де поповнюємо свій багаж знань.

Сьогодні був день "накладних", так ми його називаємо. Таких є три дні на тиждень. Тоді час на роботі пролітає швидко і сьогодні не виняток.

Я працюю на третій касі, але після 18:00 коли Аня йде додому, переходжу на першу. Мені залишається кілька годин попрацювати на самоті, адже Олеся, наша дорога завідувачка, пішла ще годину тому.

У нашому колективі п'ять дівчат і різного віку — від 18 до 42 років. Але незважаючи на це, ми дружні.

"Ох! Ось це я розумію! Красень, мачо і ще раз красень!", — лунає в голові, як тільки я оцінила поглядом відвідувача. — "Сподіваюся, він не за контрацепцією. Мені буде неприємно чути таке від такого хлопця!"

Поки я веду діалог у своїй голові, незнайомець переводить погляд від мого обличчя на бейджик, а тоді вимовляє:

— Гарне у вас ім'я… Домініка, — говорить так, що я чую музику, а не своє ім'я.

— Спасибі, — відповів, а потім, усміхнувшись, продовжую: — Я вам можу чимось допомогти?

— Сподіваюся... — коротко відповів той.

— І чим саме? — у цей момент двері відчиняються, і біля першого незнайомця стає ще один. До речі, теж красень, але не такий, як перший.

"Якось дивно він на мене дивиться!", — знову миготить у голові після мого оцінюючого погляду. — "Але, може, це плід моєї уяви?".

— До якої години ви сьогодні працюєте?

— О дев'ятій годині аптека вже закривається, — не вагаючись, відповідаю і, блиснувши очима, уточнюю ще одну деталь, цікаву для себе: — Це вся інформація, що вас цікавить? — питаю з посмішкою.

— Майже, — чую відповідь, коли мої очі затримуються на його вустах. Такі гарні! — Мені б ще щось від отруєння, — тим часом продовжує хлопець.

— Скільки часу минуло з початку отруєння? — перемикаю свій мозок на режим "робота".

— Я на майбутнє хочу перестрахуватися, — ще одна усмішка від незнайомця — і я готова відчути його майбутнє похмілля на собі.

— Тоді вам щось із сорбентів треба. Активоване або біле вугілля, наприклад, або "Сорбекс".

— Яка різниця між ними? — хлопець так пильно дивиться на мене, що аж під коліном засвербіло, але я поринаю цілком і повністю в роботу. Тим більше ... питання у нього одне з найпростіших, а на такі я можу відповідати, навіть не замислюючись над тим, що видає мій рот.

— Ну, активоване вугілля треба приймати в пропорції одна таблетка на десять кілограмів маси тіла, — заводжуся я. — Тобто якщо ви важите 80 кілограмів, то потрібно 8 таблеток. А ось біле вугілля має велику сорбційну активність, його можна випити 3-4 таблетки на ті ж 80 кілограм, — пояснюю, як дитині. Я ж не знаю наскільки він тямущий! — "Сорбекс" — це те саме біле вугілля, але в капсулах, і після вживання діє вдвічі швидше, ніж дія таблеток.

— А ви доступно пояснюєте, — і навіщо так красиво посміхатися? — Давайте "Сорбекс".

— Вам звичайний? Тому що є ще "Сорбекс Дуо". Він виводить токсини з печінки і… — ось тут мене вже не зупинити. Розумом розумію, що вистачить говорити, хоч і у справі, але ж язик мій без кісток! — Є ще один вид цих капсул. "Сорбекс Ультра". Його дія в організмі настає через 10-15 хвилин, швидка допомога.

— Давайте Дуо, ну той, що з печінкою пов'язаний.

— В упаковці 20 капсул. Вам...

— Упаковку, — перебиває хлопець і знову посміхається, а я все-таки чухаюсь під коліном — реально короста напала.

— Це все?

— З покупок так.

Хлопці забирають ліки, розплачуються, але не дуже поспішають виходити з приміщення. Коли я вже хочу ввічливо запитати, чи все гаразд, красень із шикарною усмішкою заговорив:

— Домініка, ви не лише гарна, а й розумна. Чи не проти випити кави зі мною? Сьогодні.

"Ось це поворот! Сподіваюся, він не помітив моїх круглих очей", — продовжую розмовляти у себе в голові.

— Ви завжди п'єте каву так пізно? — цікавлюся я.

— Чесно кажучи, рідко. І навіть дуже. Але сьогодні це "рідко" може настати завдяки вам. Якщо не хочете кави, можемо щось інше вибрати. Я пригощаю.

Коротше, стою я, як дурненька, і не знаю, що відповісти. Змахую віями і намагаюся хоч щось зліпити в купу — язик то розслабився, коли не треба! Перекидаю погляд з одного красеня на іншого, а в голові крутяться різні думки. З одного боку, хочеться прийняти пропозицію, адже не кожен день такий хлопець пропонує пригостити каву просто так, а може, й не просто… Фіг знає! А щоб не погодитись, причин начебто й немає. Чи таки є? М'яз у роті вирішує, що він відпочив і ляпає першу думку, що виникає в моїй голові:

— Я подумаю, — і посилаю найщирішу усмішку, яка є в моєму арсеналі.

— Добре, тоді я зачекаю вас до закриття аптеки біля будки з кавою.

Домініка — пай-фармацевт із перчинкою , та байкер Ден із неземною зовнішністю!

Цікаво,що з цього вийде? Та чи оцінить він дівчину по достоїнству?