Заспівай мені

Наталі

- Наталі, ви чарівна! Знаєте, у вас справді чудовий голос. Я міг би зробити з вас справжню зірку. Обміркуйте мою пропозицію. І не відмовляйтеся знову.

- Едуарде, я вже відповідала вам. І цього разу відповідь така сама. Не треба ходити в цей бар. Якщо ви не припините стежити за мною, я змушена буду вжити серйозних заходів. І нікуди я не поїду з цього містечка. Досить! У минулому я вже намагалася стати відомою, але нічим гарним це не закінчилося.

- Ти не розумієш, від чого відмовляєшся. Думаєш, стати популярною співачкою, сидячи в цій дірі? Виконуючи пісні на замовлення?

- Не пам'ятаю моменту, коли ми з вами перейшли на "ти"?

- Облиш, зараз ти вродлива, молода і сексуальна. Але що буде після закінчення, так скажімо, років п'яти?

- Вас це ніяк не повинно хвилювати, Едуарде. Припиніть мене дошкуляти, інакше я змушена буду звернутися в поліцію.

- Не сміши мене, Наталі! Ти ж знаєш, що мені нічого не варто домовитися з ними. Упевнений, ти чула про мене.

Чула! Едуард Козир - не просто заможний чоловік приблизно сорока років. Кажуть, він тісно пов'язаний із криміналом. Яким саме? Та тим, який приносить найбільше грошей - торгівля зброєю. Він небезпечна людина, але я зовсім не боюся того, що він зробить зі мною, якщо захоче все ж таки домогтися. Втрачати мені нічого, я і так на роздоріжжі - між життям і смертю.

Двадцять вісім років - це розквіт молодої, гарної й талановитої жінки.

А ось набута вада серця - вирок.

Едуард

І чому я не можу припинити думати про цю солодкоголосу діву сцени?!

Чорт!

Це просто нестерпно! Я реально збожеволів, як юнак, готовий фантазувати про неї вдень і вночі, лежачи без сну.

Знову відмова! Та скільки можна вдавати з себе недоторканку? Не хоче по-хорошому, отже, буде по-поганому. А мені цього так не хотілося! Мріяв бути з нею ніжним і лагідним.

Раптово дзвонить телефон. І я вже знаю, хто. Не відповідаю. Скидаю виклик. Пильно дивлюся в очі Наталі й чекаю її наступних слів.

- Начулася, але це нічого не змінить. Я не женуся за товстими гаманцями.

Вона хоче пройти повз, але я не дозволяю їй цього. Різко беру за руку і тягну на себе.

- Що ви дозволяєте? Відпустіть! - хоче вирватися, але я тримаю міцно.

- Я не звик отримувати відмови, люба. А з тобою - це вже третя за рахунком. Ти граєш зі мною? Знаю, що сама мрієш змінити своє життя. То що ж тобі заважає, Наталі? - запитую, заглядаючи в її карі очі з пишними віями.

Її життя не було легким. Колишній чоловік - альфонс і повний недоумок. Звідки я знаю? Цей виродок хоче стати частиною нашої сім'ї - одружитися з Інною, моєю двоюрідною сестричкою.

Хоче? Ні, вже більш відповідне слово "хотів". З ним вже встигли поспілкуватися по душах мої люди.

Упевнений, що після цього він не захоче нічого.

Адже я його попереджав:

- Інку не чіпай. Їй лише двадцять. І закохана в тебе, ідіота.

- Не закохана, а кохає пристрасно і гаряче, - самовдоволено заявив він.

- Ти ніхто, Степане. Не знаєш, із ким зв'язався. Їй потрібен хороший чоловік, а ти - не встиг розлучитися, як вже до нової спідниці лізеш.

- Едік, - це він мені? - Якби твоя дружина була ідеальною в усьому, але фригідною, думаю, тебе б теж від цього нудило. Вона співачка! Хоча, ні! Вона просто одного разу добре "відпрацювала" одному продюсеру. Потім ще одному. А мені це задоволення не дісталося. Її репетиції, скрипучий голос у нашій квартирі вранці, а то й вечорами, мене бісив. Плюс був тільки в одному - грошей достатньо від її концертів.

- Щеня! Не можна так казати про жінку, з якою ти ділив ліжко! - я схопив його за горло і почав стискати. Вступився за жінку, яку ніколи не бачив.

- Пусти! - хрипів і скиглив він, а я готовий був придушити його голими руками. І зробив би це, якби не з'явилася Інка і не благала відпустити його.

- Мені нічого не заважає, Едуарде. Просто я не хочу вас! Знаєте, жінка, так само, як і чоловік, або хоче, або ні. Так от - я вас не хочу!    - відповідає вона, вириваючи зі спогадів нещодавнього минулого, пов'язаного з її колишнім.

- Що ж змусить тебе змінити свою думку, мила моя Наталі?

- Нічого! Дайте пройти, будь ласка, мені треба додому!

- Для чого? Знаю, що вдома на тебе ніхто не чекає, а приходити щовечора в порожню квартиру не найкращий варіант, - не відступаю.

- Краще приходити в порожню квартиру, ніж проводити час у не надто приємному товаристві з вами.

- Що ж, тоді я не наполягатиму більше, надам тобі самій зробити правильний вибір. Ну, а якщо не наважишся...

- Ви мені погрожуєте?

- Ні, люба Наталі, що ти! Я просто застерігаю.

- Навіть так? Що ж, змушена Вас засмутити - я не боюся!

- Ти, мабуть, сьогодні не в настрої. Краще я піду. Але обов'язково повернуся.

- Ви звикли домагатися всього? Навіть страшно уявити, що стало з тими жінками, які наважилися вам відмовити.

- Таких не було. Не вгадала, люба.

- Не називайте мене любою, і, взагалі, ви збиралися йти - скатертиною доріжка.

- Ти така смілива?

- Вам видніше, - грубить знову, і, коли я відпускаю її руку, різко тікає від мене, як маленька, перелякана дівчинка. Я бачу страх у її очах, вона тремтить поруч зі мною.

Може, мені варто просто дістати з портупеї пістолет і прикласти до її милої голівки? Або ж попросити своїх хлопців привезти її до мене в дім і зробити це так чисто і тихо, щоб ніхто не дізнався. Навіть вона не встигла б нічого збагнути.

Якби я не знав, що гарний собою, або ж був би не в змозі забезпечити її потреби! Так ні! Я можу покласти до її ніг весь світ, але їй цього не потрібно!

І якого біса мій друг Петро запросив її виступати на свій ювілей?

Може, ми ніколи б із нею й не зустрілися. А так - я потрапив.

Мені тридцять шість років. Вже встиг розлучитися - дружина намагалася розвести мене на гроші. Усе погрожувала, що піде в прокуратуру і напише заяву про мої "темні" справи. Сподівалася при розлученні хороші гроші зрубати. А я не боявся ні Бога, ні чорта! Ця дурна лялька не розуміла, що з нею могли зробити, якби вона влізла туди, куди не варто пхати свій цікавий припудрений носик.

Я побачив Наталі тоді з мікрофоном у руках на ювілеї Петі й застиг. Розкішна брюнетка, з гарною фігурою. А та обтисла червона сукня, що облягала, на ній просто зводила з розуму.

- Подобається? - поцікавився друг.

- Хто така?

- Вітьок порадив. Добре співає, і сама нічого. Та й гонорар великий не вимагає.

- Скільки бере за ніч?

- Вона не така.Пристойна дівчина.

- Та годі - не така!

- Едіку, наскільки я в курсі, вона точно ні. Ну, якщо хочеш бути посланим у далеку подорож, поцікався особисто в неї.

- Як хоч звуть цю діву?

- Наталі.

- Утамуй мої печалі, Наталі!

- Навряд чи вона вгамує твої печалі, Едік.

- А знаєш, я не буду сьогодні підходити до неї. Відтерміную наше знайомство.

- Як знаєш. Рівно за годину я змушений буду відпустити її додому.

- Я знайду її в іншому місці і в інший час.

І знайшов. Де? У дірі, яка називалася "Зодіак". Бар-ресторан для блатних. Моя тендітна Наталі співає для них, і я майже такий самий.

Але найкумедніше, що через три дні я стану повноправним власником "Зодіаку".    Леонід Аркадійович змушений його віддати за ведення не зовсім чесного бізнесу. І ще - язик у нього занадто довгий.

Наталі

Ще один виступ, і я стану вільною! Лише один! - заспокоюю себе, щойно заходжу до квартири. І тільки зараз я можу піти у ванну, відкашлятися. Не могла дозволити цього в таксі. Не хочу, щоб знали. А в нашому маленькому містечку про все стане одразу відомо. Наталія Островська хвора!

З дитинства я мріяла стати співачкою, і мені все вдалося. Завзятість, талант, затребуваність із часом.

Мій колишній чоловік упевнений - я спала з усіма підряд, щоб піднятися на музичний Олімп, але це нахабна брехня! Я йому довіряла, любила. А він...

Змішав із брудом: коли йому потрібні були гроші, хотів підкласти мене під жирного козла - продюсера. Але я не дозволила скористатися собою!    Я тоді просто огріла його вазою. І в підсумку все покотилося під три чорти! Моє життя, кар'єра, все!

Починаю задихатися, підношу руку до серця і відчуваю його шалений ритм.

Зараз минеться, минеться, - проговорюю про себе, але біль у грудях, що стискає, не припиняється.

Мені не можна співати! Це вирок для мене! Завтра ж підійду до власника "Зодіаку" і попрошу розірвати договір. Дивлюся на своє відображення в дзеркалі й застигаю - обличчя бліде, навіть яскравий макіяж не здатен приховати хворобливий стан.

Ще й Едуард не дає мені проходу.

Я не хочу стосунків ні з ким! Для чого? Щоб потім залишити кохану людину саму?

Я відмовилася від усього! Навіть змирилася з думкою, що помру, так і не народивши дитинку! Не пізнаю почуття справжнього й щирого кохання!

І все ж таки Едуард мене чіпляє. Але я не хочу, щоб зі мною жили з жалю. А такому владному, сильному чоловікові це однозначно не підійде. Тому й тримаю дистанцію. Він завалює мене квітами й подарунками ось вже місяць, а я щоразу під час зустрічі грубіяню йому.