Про книгу
1 Глава
Віка
- Вік, уявляєш, Андрію запропонували грати в юнацькій збірній Німеччини з футболу? Він такий щасливий.
- Я рада, - відповіла абсолютно байдуже, але насправді ця звістка повністю вивернула мою душу. Андрій. Моє перше і не взаємне кохання. Найкращий хлопець у дворі. Мій сусід. І в кінцевому підсумку - старший брат моєї подруги. Красень. Спортсмен. Не дивно, що він завжди зустрічався з найкрасивішими дівчатками.
Я для нього малятко, мала, як він любить мене обзивати.
- Вік, ти чого? Тільки не кажи, що сумуватимеш за цим гівнюком? Ти уявляєш, яке життя в мене почнеться, коли його не буде поруч? Ніякого контролю, ніяких моралей. Я чекаю не дочекаюся, коли він сяде в автобус і поїде. Ех, заживемо...
Вона житиме, а я? Я помру, якщо не буду бачити його щодня. Я збожеволію, якщо не буду чути його голос. Я. Та не зможу я без нього. Я і так стежу за всіма його акаунтами в соцмережах, у мене є навіть спеціальний альбом з його фотографіями. А ще я мрію про більше. Уляна не знає про нашу з ним розмову на його день народження місяць тому, та й він, найімовірніше, забув про неї, як про страшний сон, а може, й узагалі не пам'ятав.
- Мала, ти чого втупилася? - уїдливо поцікавився, зробивши черговий ковток пива з пляшки.
- Милуюся.
- Та годі, мала ще милуватися дорослими хлопцями. Та й час тобі додому. Дитячий час минув.
- Я не дитина! Мені 17! Скоро 18.
- Ну так, не дитина, просто дурне дівчисько. Знаєш, якби не ваша з Улею дружба, я б нізащо тебе не запросив на свій ювілей.
- Чому ти так ставишся до мене? Чому?
- Ти набридла мені. Гаразд, піду до хлопців, а ти забирайся краще додому.
- Я не хочу додому.
- А чого ти хочеш? Вік, навіть Уля вже вирушила до своєї кімнати. Зараз час для дорослих хлопчиків і дівчаток. А таким маленьким, як ти - цього не зрозуміти!
- Я теж хочу грати в пляшечку!
- Пляшечку? Аххххаа, - вибухнув сміхом.
- Мала, у пляшечку дорослі хлопчики й дівчатка вже точно не грають. Повір мені. Іди додому.
- Тоді поцілуй мене! Якщо я не можу виграти, просто поцілуй мене!
- Вік, йди додому!
- Не піду! Я ж не потвора якась! Чому ти не можеш цього зробити? Я навіть для тебе одягла цю сукню!
- Сукня гарна, і ти красуня, не сперечаюся. Але не для мене. Вибач, Віко.
- Чому не для тебе?! Чому?!
- Тому що ти мала! Ось чому! І досить докучати мені! Бувай!
Ознайомчий уривок твору «Буду кохати» (Ольга Лавін). Повна аудіоверсія доступна у студійному записі Booka Radio.
Booka Radio AudiobooksЯк вам початок аудіоісторії «Буду кохати»?
Ваша оцінка допомагає іншим слухачкам та читачкам обрати твір на вечір:









